http://content.foto.... width='311' height='417' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='424' height='600' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '> КОЛИВАЙ
ІЛЛЯ ІВАНОВИЧ – вчитель
музики, засновник та художній керівник ансамблю народної пісні «Лебединські
козаки», якому в 1994 році присвоєно звання «Зразковий дитячий художній
колектив», Лауреат всесоюзного конкурсу пісні, пасічник, столяр-червонодеревник,
народний лікар мануальної терапії та поет.


Ілля
Коливай народився 2 серпня 1936 року в селі Лебедин на Черкащині. Закінчився
Київське музичне училище ім. Глієра. Нагороджений медаллю «Ветеран праці» та
багатьма дипломами і грамотами, йому присвоєно звання «Відмінник народної
освіти» та «Старший вчитель».


На
сімдесятому році життя Іллю Івановича доля познайомила з президентом
Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким, який до ювілею поета за
свій кошт видав збірку віршів «Відчуття краси» і ми можемо сьогодні
доторкнутись до глибинної і чистої душі цього незвичайного поета-любителя.


 


Я
глибоко вірю

З дитинства на заході бачив дива,

Природа мені дарувала видіння.

Тих хмар чарівних на картинах нема,

То школа Краси і святого Творіння.



Спускаються нижче погодні фронті,

Малюючи світлом чудесну картину,

З багряного сонця сріблясті стовпи

Могутньо встають у німу порожнину.



Те явище зміни хвилює мене, 

Міняючи настрій від того прощання.

Я глибоко вірю, що ніч знов мине,

Що вранці співатиму сонцю вітання.


 


Ви тримаєте в руках книгу,
автор якої ніколи не ставив ні релігію, ні матеріальні блага вище, ніж
загальнолюдські цінності
 


Власноруч побудувавши життя, сповнене щастя, Ілля
Іванович Коливай цілком реалізував себе як альтруїст з великої літери. Його
поважають і як сільського вчителя, і як народного лікаря, і як чоловіка, і як
людину. Йому вдалося те, що насправді трапляєшся надзвичайно рідко: зробити
щасливими всіх, хто живе поруч із ним.


Не поділяючи людей на «своїх» та «чужих», він щедро
ділиться з усіма глибинними секретами свого бачення. Вірить ся: прочи­тавши цю
книгу, кожному захо­четься життя, що ще залиши­лося, прожити не лише для себе. А отже — щасливої


В. І. Коливай

Тіло моє колись відійде -лишаться слова душі.
Духовний вогонь не гасне ніде — Не вмруть і мої вірші.


29 листопада 2007 р.


 


 


 


 


ВІД АВТОРА


 


Істина — велика. Проте її можна записати на долоні
немовляти. Тому для спілкування з вами я обрав просту та пульсуючу форму
мистецтва — поезію. Вибачте, що вірші подано від першої особи. Та вони — мій
власний досвід, який перетворює, на мій погляд, ці рядки на щось більше, ніж
просто слова.


Щиро дякую всім за
розуміння моєї поезії і сприяння виходу у світ цієї збірки. Я буду безмежно
щасливий, якщо бодай один із моїх віршів принесе вам у житті користь!

ІСТИНА ВІЧНОСТІ ДУЖЕ
ПРОСТА


 


Кожна людина — то вічна
зернина: Тіло вмирає, а іскра — жива! Схожа на батька, на матір дитина, А у
безмежжі повтору нема.


 


В дусі людина — то світла зернина: Місію знає,
Закони Буття, То не земна вже — космічна людина. Кінчився сон і сліпе забуття.


 


Наша турбота — духовне
зростання, До атеїзму нема вороття. Наше багатство — культурні надбання, Ті, що
візьмемо в своє майбуття.


 


Кожна людина — то сутність єдина: Тіло міняєм —
свідомість зроста. Всі на Землі ми — єдина родина: Істина вічності дуже проста.

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
   В цьому році подружжя  Коливаїв відсвяткували золоте весілля.